22 червня ми відзначаємо День пам'яті і скорботи про жертви війни.
Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу, яка забрала життя кожного п'ятого співвітчизника. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю.

Сьогодні навіть важко уявити масштаби випробувань, що випали на долю минулих поколінь. Саме тому, в цей День ми згадуємо про тих, хто так і не повернувся з війни, про тих, хто першим прийняв на себе страшний удар і про тих, чиї долі були покалічені і зруйновані. Життєписи цих людей – уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників. Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам’ять про них.
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Ми пам’ятаємо! Ми сумуємо. Але чи є надія уникнути повторення подібного віроломства і насильства по відношенню до нас і наших дітей?
Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії на сході країни, коли кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, незалежність, наш власний демократичний вибір, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки.
Тож згадаймо в цей день у думках і молитвах кожного, хто поклав своє життя на вівтар боротьби за перемогу.

Вічна пам’ять загиблим. Честь і слава живим героям!