Війна складається не лише з фронтових зведень, назв населених пунктів і цифр у новинах. За кожною бойовою операцією, нагородою чи військовим званням стоїть людина — зі своєю історією, вибором, випробуваннями та незламною вірою в Україну.

 Саме таким є молодший сержант Алім Абдураманов — військовослужбовець з нашої громади та представник кримськотатарського народу. Свій бойовий шлях він розпочав ще у 2015 році під час Антитерористичної операції, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї, захищаючи державу на найгарячіших ділянках фронту.

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також за самовіддане служіння Українському народові Указом Президента України №359/2026 молодшому сержанту Аліму Абдураманову було присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

Це високе звання є великою честю та визнанням його мужності, стійкості й відданості Україні. Новотроїцька громада пишається своїм земляком, його незламністю та внеском у захист нашої держави, і щиро вітає Аліма з цією заслуженою нагородою. 

Втім, за високою державною нагородою стоять роки служби, важке поранення та щоденна праця заради спільної мети.

Шлях, який почався з почуття обов’язку 

Згадуючи дитинство та юність на Херсонщині, Алім говорить про цінності, які супроводжують його все життя та зрештою визначили подальший шлях.

«Моє юнацтво на Херсонщині було звичайним, але з ранніх років я виховував у собі відповідальність, витривалість і повагу до людей. Мене завжди приваблювала військова справа — дисципліна, командна робота та відчуття обов’язку перед країною».

Бажання пов’язати своє життя із захистом держави визрівало роками.

«Рішення піти у військову сферу формувалося поступово під впливом подій у країні та особистого усвідомлення необхідності захищати свій дім. У 2015 році я долучився до участі в АТО, коли зрозумів, що не можу залишатися осторонь».

Саме під час служби з’явився і його позивний — «Татарін».

«Позивний “Татарін” з’явився ще під час перших періодів служби. Він пов’язаний із моїм корінням. Для мене це не просто ім’я — це частина бойового шляху, яка асоціюється з відповідальністю, витримкою та довірою побратимів».

Перші години великої війни

24 лютого 2022 року він зустрів удома. Як людина, яка вже мала бойовий досвід, добре розумів, що на країну чекає надзвичайно складне випробування.

«Перші години повномасштабного вторгнення я сприйняв максимально зібрано, без паніки. Як ветеран АТО я розумів, що це новий, значно масштабніший етап війни. У голові одразу почали формуватися базові дії: оцінка ситуації, зв’язок із побратимами, підготовка до можливих варіантів розвитку подій».

Попереду були окупація та небезпечний шлях на підконтрольну Україні територію.

«Евакуація була складною і небезпечною. Найбільша проблема — невизначеність і ризики на кожному етапі. Окремо складно було знайти людей, які погоджувалися допомогти з виїздом, адже ситуація на початку змінювалась щогодини. Але завдяки підтримці та рішучості вдалося виїхати і коли я нарешті дістався підконтрольної Україні території, відчув величезне полегшення, змішане з втомою і тривогою за тих, хто залишився. Це був момент, коли з’явилася можливість діяти далі більш ефективно».

Війна, яка постійно вчить

За роки служби Алім пройшов кілька різних напрямків: у 2015 році він служив у розвідувальному підрозділі, після початку повномасштабного вторгнення виконував завдання з ПЗРК у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, а згодом перейшов до аеророзвідки, де опанував роботу з сучасними технологіями.

Кожен із цих етапів став окремим досвідом і вимагав постійного розвитку та адаптації.

«Кожен етап служби був по-своєму цінним. Досвід 2015 року дав базу, 2022 рік — новий рівень відповідальності, зараз це робота з сучасними засобами та — нові знання й технологічне розуміння війни. Найскладніше, але й найцікавіше — це постійно адаптуватися до нових умов».

Особливе місце в пам’яті займає перший бойовий виліт як оператора дрона.

«Перший бойовий виліт пам’ятається дуже чітко — це поєднання концентрації та адреналіну. Швидше освоїтися допоміг попередній бойовий досвід, вміння працювати в стресі та розуміння тактичної обстановки».

За роки війни змінюється не лише людина в професійному плані — змінюється її погляд на світ, пріоритети та цінність простих моментів. Для Аліма Абдураманова цей досвід став переосмисленням багатьох речей. 

«Війна повністю змінила ставлення до життя. Почав цінувати прості речі, людей поруч і час. З’явилось глибше розуміння відповідальності та ціни кожного рішення».

День, який змінив життя

«07 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Площанка Луганської області я отримав наказ здійснити виліт у визначений квадрат, де, за даними розвідки, перебувало близько трьох ворожих танків. У ході роботи мені вдалося виявити три з них. Після цього я повернув дрон для заміни батареї та внесення координат у планшет для подальшої роботи. 

На той момент я був старшим групи з трьох бійців, які не мали бойового досвіду. Під час посадки дрона противник відкрив вогонь по нашій позиції саме з тих танків, які були щойно виявлені. Події розвивалися дуже швидко — ми не встигли передати координати, як внаслідок обстрілу було перебито кабель Starlink, і підрозділ залишився повністю без зв’язку.

Обстріл тривав поблизу нашого укриття. Фактично це був ворожий бліндаж, глибиною приблизно 5–6 штиків, який ми зайняли через відсутність інших варіантів. На той момент не було можливості ані поглибити його, ані додатково укріпити.

Після втрати зв’язку снаряди почали падати ще ближче. У якийсь момент настала коротка тиша, після чого стався потужний вибух безпосередньо біля бліндажа. Усе навколо заповнив пил, з’явився сильний шум у вухах. Я перебував біля входу з планшетом, троє бійців — у дальньому кутку укриття. 

Після вибуху я відчув що моя ліва нога жахливо горить. Стопа була фактично зруйнована та неприродно розвернута. Попри шок, паніки не було — я залишався максимально зосередженим і попросив накласти турнікет. Через стан побратимів допомогти вони не змогли, тому я самостійно наклав два турнікети на уражену кінцівку. 

Розуміючи, що зв’язку немає і евакуація малоймовірна, я вирішив самостійно залишити укриття. Спираючись на автомат і використовуючи праву ногу, яка також була поранена, мені вдалося вибратися з бліндажа. 

Я знав, що неподалік у посадці перебували підрозділи 66-ї бригади. Попри втрату сил, я зміг дістатися їхніх позицій. Мене помітили та евакуювали бійці на бронетехніці M113. Далі маршрут евакуації проходив через Лиман, Краматорськ, Дніпро та Львів.

Згодом у медичній документації було зафіксовано діагноз: неповна травматична ампутація лівої стопи, вогнепально-осколкове сліпе поранення правої гомілки.

Реабілітація була складним періодом — як фізично, так і морально. Важливою була підтримка близьких. Повернення до служби стало свідомим рішенням.»

Відповідальність як головна мотивація

На запитання про те, що допомагає рухатися вперед навіть після пережитого, Алім відповідає просто.

«Мене мотивує відповідальність перед побратимами, родиною та країною. Також дуже тримає внутрішнє відчуття обов’язку не зупинятися і продовжувати справу».

Саме це відчуття відповідальності він згадує і тоді, коли говорить про найвищу державну нагороду.

«Дізнався про нагородження як про важливу і дуже відповідальну подію. Для мене це не лише відзнака, а й великий обов’язок. Воно не змінило мене як людину, але ще більше підсилило відчуття відповідальності».

Сила, яку дають близькі

Попри бойовий досвід, службу та пережиті випробування, внутрішню опору Алім Абдураманов знаходить у простих речах — спілкуванні з близькими, родині та можливості хоча б ненадовго відновити внутрішню рівновагу.

 

«До війни були звичайні життєві інтереси — сім’я, побут», — зазначає військовий.

Сьогодні саме ці прості моменти набули для нього особливого значення. У складні періоди важливими залишаються підтримка рідних, тиша та час наодинці з власними думками.

Та найбільшим стимулом продовжувати свій шлях він називає людей, заради яких триває боротьба: родина, побратими, Україна.

«Головне зараз — єдність і витримка»

Наприкінці розмови військовий звертається до українців із простими, але надзвичайно важливими словами:

«Хочу сказати, що головне зараз — єдність і витримка. Кожен на своєму місці наближає перемогу. Важливо не втрачати людяність і підтримувати одне одного».

Ця історія - не лише про мужність на полі бою, а й про відповідальність, вірність своїм принципам і силу духу, яка дозволяє підніматися навіть після найважчих випробувань.

Ми пишаємося Алімом Абдурамановим — нашим земляком, його мужністю, стійкістю та відданістю Україні. Його шлях є прикладом сили характеру й незламності, а його історія нагадує нам про високу ціну свободи та людей, які щодня стоять на її захисті.

Висловлюємо щиру вдячність усім захисникам і захисницям України, військовим медикам, волонтерам, рятувальникам, побратимам і кожному, хто підтримує військо та робить свій внесок у спільну боротьбу. Пам’ятати, поважати і підтримувати наших Героїв — це наша спільна відповідальність.

Автор: Ольга Бєляєва, інспектор сектору культури, молоді та спорту Управління гуманітарної політики Новотроїцької селищної ради.