Важливою частиною російської окупації Криму є нав’язування жителям півострова вигідних Росії наративів і міфів.

Вони базуються на перекручуванні історії півострова та виправданні злочинів окупаційного режиму проти українців і кримських татар. 

26 лютого у День спротиву окупації Автономної республіки Крим та міста Севастополь розвінчуємо основні міфи, які Росія використовує для легітимізації окупації Криму.

Міф 1. “Жителі Криму не чинили спротиву окупації, усе пройшло мирно”

Насправді спротив на півострові розпочався з перших днів окупації. 26 лютого 2014 року від 5 до 10 тисяч мешканців Криму зібралися біля Верховної Ради в Сімферополі, аби захистити територіальну цілісність України. У цей же день пройшов проросійський мітинг, між ними сталися сутички, внаслідок яких загинули двоє людей.

У березні 2014 року росіяни вбили активіста Решата Аметова під час одиночного пікету, а українського військового топографа Сергія Кокуріна – під час штурму Сімферопольського фотограмметричного центру. Кокуріна вважають першим загиблим у російсько-українській війні.

Російська адміністрація не лише замовчувала спротив, а й переслідувала його учасників. Дев’ятьох кримських татар звинуватили в “організації масових заворушень” 26 лютого, що пізніше стало підставою для так званої “справи 26 лютого”.

За 12 років окупації Росія посилила репресії: людей арештовують за віросповідання та проукраїнську позицію. Відомо про понад 200 політв’язнів, незаконно ув’язнених за сфабрикованими справами.

Твердження про “спокійну окупацію без крові” є відвертою маніпуляцією, яка ігнорує масовий спротив та людські жертви.

Міф №2. Кримчани нібито самі обрали приєднання до Росії на “референдумі”

Референдум, проведений 16 березня 2014 року, був незаконним і не мав нічого спільного з демократією. На той час Крим уже контролювали російські війська, а легітимних органів влади, здатних організувати законне голосування, не залишилося.

В Україні на той момент не існувало закону про місцеві референдуми, а згідно зі статтею 73 Конституції, питання зміни території держави вирішується лише на всеукраїнському рівні.

Міжнародне співтовариство не визнало цей “референдум”: ні Генеральна Асамблея ООН, ні ОБСЄ. Крім того, були випадки залучення до голосування громадян Росії, завезених на півострів. Тож говорити про вільне волевиявлення або реальне бажання жителів Криму приєднатися до Росії неможливо.

Міф №3. Микита Хрущов “подарував” Крим Україні

Теза про “подарунок” Криму Україні є пропагандистським міфом і не відповідає історичній реальності. Передача Криму зі складу РРФСР до Української РСР у 1954 році була колегіальним рішенням керівництва СРСР і пояснювалась економічними та географічними факторами.

Після Другої світової війни та депортації кримських татар півострів перебував у кризі. Він був географічно та економічно пов’язаний із материковою Україною: вода надходила через Дніпро, електроенергія постачалася з української системи, а транспортні шляхи проходили через материкову частину країни.

Передача Криму до складу УРСР була раціональним управлінським рішенням у межах СРСР, а не “подарунком”. З 1991 року Крим став частиною незалежної України. Незаконна окупація 2014 року порушила міжнародно визнані кордони, які Росія сама визнавала після розпаду СРСР. Тому формулювання про “возз’єднання” є хибним і замовчує факт агресії.

Міф №4. Росія має на Крим “історичне право”

Теза про “історичне право” є одним із головних наративів російської пропаганди. Вона ігнорує тисячолітню історію Криму та замовчує, що Росія завжди намагалася захопити півострів силою.

Протягом століть тут жили кіммерійці, скіфи, сармати, алани, таври, готи, вірмени, генуезці, а понад три століття — Кримський ханат під Османською імперією. Корінні народи — кримські татари, караїми, кримчаки — сформувалися на півострові задовго до появи Російської імперії.

Перша окупація Криму російською імперією відбулася у 1770-х роках, а у 1783 році Катерина II видала маніфест про “приєднання” Криму. З того часу почалися перейменування міст і політика зміни населення, яку наслідує сучасна Росія. В наступні століття півострів неодноразово переходив під контроль Росії: 1783–1917, 1921–1941, 1944–1953 та з 2014 року — загалом понад 170 років.

Порівняно з історією Криму понад 3,2 тисячі років, російське панування є лише коротким епізодом. Росія систематично прагнула встановити контроль над територією, яка історично їй не належала.

Детальніше про історію Криму можна дізнатись за посиланнями:

Добірка книг про окупацію Криму та про її вплив на півострів

Добірка книг про історію Криму

Урок для 11 класу “1944. Депортація кримських татар”