Указом Президента України від 11 лютого 2004 року № 180 встановлено День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Цей пам’ятний день приурочено до завершення виведення військ колишнього СРСР з території Афганістану у 1989 році та запроваджено на підтримку ініціативи громадських організацій.

Сьогодні цей день є передусім нагодою вшанувати співвітчизників, які брали участь у воєнних конфліктах за межами України, а також вшанувати пам’ять тих, хто загинув під час виконання військового обов’язку. Серед них — люди різного віку, професій і життєвого досвіду, яких обставини того часу поставили перед складним вибором і випробуванням.

У різні роки громадяни України служили у військових кампаніях та миротворчих місіях у багатьох регіонах світу. Найвідомішою сторінкою, попри все, залишається участь у війні в Афганістані (1979–1989 роки). Цей конфлікт, розв’язаний керівництвом Радянського Союзу для контролю над частиною Центральної Азії, тривав понад дев’ять років. 

За час війни службу в Афганістані проходили понад 160 тисяч українських військовослужбовців. Більше трьох тисяч українських солдат і офіцерів загинули, десятки зникли безвісти, а тисячі отримали поранення чи інвалідність. Втрати Радянської Армії за весь період війни становили понад 14 тисяч осіб, а серед цивільного населення Афганістану, за різними оцінками, загинуло від одного до півтора мільйона людей.

Багато хто з молодих українців потрапляв на війну у рамках строкової служби, виконуючи накази командування. 

Після здобуття незалежності Україна брала участь у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. Серед регіонів, де українські військові виконували завдання, — Балкани (Косово), Близький Схід (Ірак, Ліван), Африка (Сьєрра-Леоне, Демократична Республіка Конго) та інші території світу. Основною метою цих місій було забезпечення стабільності, захист цивільного населення, розмінування, підтримка гуманітарних ініціатив і сприяння відновленню миру.

Участь у цих операціях вимагала професіоналізму, витримки й готовності діяти в складних умовах. Для багатьох українців це стало випробуванням, пов’язаним із ризиком для життя та здоров’я.

Пам’ять про загиблих — це насамперед пам’ять про людей, їхні долі та родини. Вшановуючи їх, ми виявляємо повагу до життя, яке було втрачено, і до складних сторінок історії, що потребують осмислення без зайвих емоцій і протистоянь.