29 серпня Україна вшановує День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Ця дата обрана невипадково. Саме 29 серпня 2014 року, під час виходу українських військових з оточення під Іловайськом, російські війська підступно розстріляли колони захисників. Тоді сотні українських воїнів полягли у нерівному бою, багато хто отримав поранення, зник безвісти або опинився в полоні.
Іловайська трагедія стала однією з найболючіших сторінок сучасної історії, але водночас — символом мужності та незламності українського війська. За офіційними даними, тоді загинули 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, близько 300 потрапили у полон.
Трагічні події відбувалися серед дозрілих полів соняшників, які наприкінці серпня вкривали землю яскравим цвітом. Саме тому сонях став символом Дня пам’яті захисників України. Він нагадує нам не лише про мужність та жертовність, а й про життя, яке продовжується завдяки подвигу Героїв.
Цей день — не лише про втрати, а й про усвідомлення того, що боротьба триває. Російсько-українська війна розпочалася 20 лютого 2014 року і вже понад 11 років український народ боронить свою незалежність. Сьогодні ми пам’ятаємо не тільки загиблих під Іловайськом, а й десятки тисяч полеглих у сучасній війні. Серед них — чоловіки й жінки, військові й добровольці, люди різних професій і поколінь, яких об’єднало одне — любов до України.
Особливої уваги заслуговує роль жінок у цій війні. Вони воюють на передовій, служать медикинями, снайперками, розвідницями, водійками, забезпечують логістику та зв’язок, стають на захист країни на рівні з чоловіками. На початок 2025 року у Збройних силах України служить понад 70 тисяч жінок — це один із найвищих показників серед армій світу. Їхні історії героїзму, турботи та жертовності особливо яскраво розкривають людську сутність цієї війни.
Попри воєнний стан і постійні загрози, українці знаходять способи вшанувати Героїв. Ми можемо поодинці приходити до місць поховань, підтримувати родини полеглих, долучатися до акцій пам’яті. Після перемоги ми розвиватимемо традиції вшанування ще ширше: називатимемо вулиці на честь Героїв, створюватимемо меморіальні сквери, встановлюватимемо пам’ятні об’єкти, засновуватимемо іменні стипендії, організовуватимемо культурні й спортивні заходи. Уже зараз в Україні формується Національне військове меморіальне кладовище, де з почестями ховатимуть захисників і захисниць.
Ми пам’ятаємо. І будемо пам’ятати завжди.